Свідомо

Як "продавали" приміщення Київради

Максим Опанасенко, 14 січня, 13:51

«Звісно, приміщення коштує дорожче… Але ми розуміємо, що новому власнику доведеться провести там дезінфекцію, дератизацію, кликати священників, ребе, верховного ламу, щоб виганяти злий дух, що там оселився. А це дорого. Тому стартова ціна приміщення Київради – 200 гривень» - іронізує письменник і редактор газети "Друг читача" Віталій Капранов. Журналісти регочуть і аплодують. Капранов тримає у руці молоточок, яким зазвичай користуються на аукціонах.

У книгарні «Сяйво» відбувся жартівливий аукціон. Його спільно з братами Капрановими влаштувала адміністрація книгарні. Лотом стало приміщення київської мерії. Поборотися за будівлю в 1000 квадратних метрів на Хрещатику зголосилося десятеро людей.

«Хто вони? Ви когось з них знаєте?» - питаю в Капранова. «Нє-а, поняття не маю хто вони. Он тільки Афоніна знаю – очільник «Асоціації книговидавців України».

У маленькій залі книгарні немає жодного вільного клаптика. Журналісти почали сходитись сюди ще за півгодини до початку. Елітні місця зайняли камери «СТБ», «Сіті», «Нового каналу».

«Мда… Не часто ця книгарня бачить такий натовп людей. Ну що ж, процес пішов, є в людей тяга до читання!» - каже Капранов. Позаду нього стоять замісник директора «Сяйва» Алла Решетнікова і колишній акціонер книгарні Костянтин Комарницький. Бліді, втомлені і знервовані. Здається, вони й самі не очікували такого аншлагу. Капранов запрошує їх до слова. Кілька хвилин вони нервово переповідають історію вересневого продажу книгарні. Присутні сумно хитають головами. «Одурілі» фотографи топчуться по ногам, щоб сфотографувати героїв дійства ближче.

Віталій Капранов бере до рук товсту зелену книжку: «Це вірші… Олексія Довгого (зал регочеться до півсмерті). Ця книга разом з приміщенням мерії дістанеться переможцю аукціону. Зараз зачитаю уривочок звідси: “…Ростите молодих яничар, безголових катів України…»». Присутні аплодують, деякі тримаються за животи від сміху. «Цікаво – це він про кого?» - розмірковує Капранов.

«Є одна умова. Переможець аукціону зобов’язується віддати приміщення під мистецький центр. Є ще питання?» - додає Капранов.

Чоловічий голос десь з глибини залу кричить: «А приміщення продається разом з Черновецьким чи без нього?». «З ним, з ним… Тільки його треба буде звідти викурити» - Капранов робить смішну гримасу.

«Якщо з ним, то тоді треба дешевше віддавати!» - кричить той самий чоловік.

Аукціон почався з обіцяних стартових 200 гривень. Вже за хвилину ціна виросла вчетверо.

Пропозиції були більш ніж екстравагантні: «2 250 гривень і вишиванка Довгого!», «2 500 і до цього ще й «платиновий» диск Черновецького!». «2 800 – раз!, 2 800 – два!, 2 800 – три! Продано!» - Капранов голосно стукає молотком по дерев'яній підставці, яку тримає Клімашенко.

Приміщення мерії дісталося киянину з Троєщини Ярославу Биструшкіну. Він, за даними "Українських новин", є сином звільненого Черновецьким у 2006 році начальника головного управління культури і мистецтв міста Олександра Биструшкіна. "Ці гроші реально підуть в найближчу бібліотеку, на дитячі книги. Я розумію, що це мізерні кошти, але... А ще, я, як новий власник приміщення мерії, виселю депутатів Київради на Троєщину. Може тоді там врешті-решт буде метро" - сказав пан Ярослав.

«Тааак, тепер ми маємо підписати акт «прийому – передачі». Це обов’язково!» - письменник передає Биструшкіну ручку і дістає великий, схожий на почесну грамоту, документ. Ярослав, сміючись, підписує його.

«Тепер ми можемо передати цей акт депутатам мерії і просити звільнити їх приміщення. А як нє, то будемо звертатися до правоохоронних органів… Гм, хоча ж ми ще не зробили точні заміри того приміщення. Та нічого, вони ж теж «Сяйво» не міряли, коли продавали. Нормально» - каже Віталій Капранов.

Журналісти тим часом «розтягли» Капранова, Решетнікову, Клімашенко й Афоніна по закуткам, нетерпляче фотографуючи і постійно щось запитуючи. Ті терплячо відповідають на всі запитання. До магазину стікається все більше зацікавлених дійством киян.

Далі до мікрофона підходили всі охочі. Хтось агітував проти нинішньої влади, хтось просто бідкався. А хтось брав слово просто так. Депутат від «Народної самооборони» Кирило Куликов підійшов до мікрофона одним з останніх. «Добрый день всем…» - почав було він, але розлючена бабуся з заднього ряду закричала : «Українською! Говори українською мовою!». «Значить так. В Києві я можу говорити хоч на івриті. Це культурна столиця. Зараз я буду говорити мовою Купріна і Булгакова. А можу й мовою Шевченка, Шекспіра. Я один с тех, кто защищает этот книжный магазин. Все. Больше ничего говорить не хочу». Бабуся знову викрикнула те саме. Куликов цього разу просто проігнорував її. «А що ж Ви робите? Як захищаєте?» - почулося з натовпу. «Міліцію тут бачили? Ну от. Цього мало?» - відповів Куликов і швидко кудись пішов.

Новий же "власник" приміщення Київради просто розчинився – чи то за могутніми спинами телеоператорів, чи то пішов радіти покупці наодинці.

«Ого, ну Ви й людей зібрали» - кажу до директора книгарні Алли Лазуткіної.

«Ага! Здорово. Все ваша заслуга, журналістська. Дякую всім!» - голосно сказала вона.

8 лютого відбудеться засідання Господарського суду Києва по справі продажу Шевченківською райрадою приміщення "Сяйва". Адміністрація книгарні подала туди позов на Шевченківську райраду, Головне управління комунальної власності міста, столичне БТІ і фірму "Абріль-студіо", що купила приміщення книгарні. Алла Лазуткіна вимагає визнати результат аукціон недійсним і відмінити рішення Шевченківської райради щодо продажу приміщення книгарні.